На сході України відбувся повний провал евакуації людей з соціальних закладів із зони бойових дій і ніхто так і не поніс за це відповідальності – йдеться у новому аналізі Харківського Інституту Соціальних Досліджень.

До початку бойових дій на сході України, в установах Міністерства соціальної політики (будинки-інтернати для людей похилого віку та інвалідів, дитячі будинки-інтернати, стаціонарні відділення територіальних центрів соціального обслуговування, пансіонати ветеранів війни та праці, психоневрологічні інтернати, притулки для дітей, центри соціально-психологічної реабілітації дітей) знаходилося більше 10000 клієнтів. Це не просто люди, які можуть встати і поїхати, коли населений пункт опиниться під обстрілом. Це інваліди, діти-інваліди, люди похилого віку.

Чому українська влада не допомогла своїм громадянам?

Перша з причин – це рішення уряду України про припинення фінансування соціальних виплат на територіях, непідконтрольних центральному уряду (постанова Кабінету Міністрів України № 595 від 07.11.2014). У той момент для його прийняття були вагомі підстави, але ситуація з тих пір значно змінилася.

Друга причина – нездатність налагодити комунікацію з владою непідконтрольних територій та представниками Росії, які займаються гуманітарними питаннями. Інформація про стан справ у цих установах надходить виключно від волонтерських груп, які займаються гуманітарною допомогою і міжнародних організацій. А їхні доповіді і звіти показують, що ситуація там склалася критична – значна частина персоналу поїхала, ліки практично відсутні, запасу їжі немає, в деяких установах є перебої з водою і електрикою.

Третя причина – момент, коли соціальні установи можна і потрібно було евакуювати із зони бойових дій, безнадійно втрачено. Це потрібно було робити влітку, відразу після припинення фінансування установ, коли конфлікт ще не був таким сильним, лінія фронту була більш прозорою, а противник – не таким організованим і більш договороздатним. Останні події при перетині блок-постів показують, що організована евакуація стала неможливою.

Іншим аспектом цієї проблеми є те, що практично всі евакуації, які все ж були здійснені, відбулися в межах області. Так, згідно з даними Міністерства соціальної політики з Донецької та Луганської областей на 26 березня 2015 було евакуйовано 1751 осіб із соціальних установ і 1425 було розміщено в межах тих же областей. Це означає, що 80% евакуйованих людей залишаються в зоні, близькій до бойових дій, на відстані артилерійського удару. Спеціальної програми подальшої евакуації не існує, і хоча в країні є значна кількість вільних місць в інтернатах та будинках-інтернатах, люди живуть у переповнених установах в Донецької та Луганської областей.

У зв’язку з цим, до міністра та інших чиновникам високого рівня виникає питання – чому не створений єдиний орган, який би займався соціальними установами, що опинилися в зоні бойових дій?

З обох сторін лінії фронту в Донецькій і Луганській областях скупчилися десятки тисяч людей, які потребують невідкладної допомоги і не мають можливості допомогти собі самостійно. Вирішити цю проблему можна тільки системними заходами, коли державні інститути, волонтерські групи та міжнародні організації будуть працювати спільно. Тільки така взаємодія дозволить вести регулярне оцінку ситуації, ризиків та потреб; планувати стратегію евакуації та допомоги; створювати плани для різних можливих сценаріїв і шукати фінансування для допомоги такій великій кількості людей. Тільки в цьому випадку міністри зможуть дозволити собі випромінювати впевненість у телевізійних ефірах.

Читати статтю повністю