Тенденції співпраці на початку 1990-х років значною мірою визначили динаміку двосторонніх відносин на наступні двадцять п’ять років. У грудні 1991 року прем’єр-міністр Угорщини Йожеф Антал і президент України Леонід Кравчук підписали в Києві українсько-угорську двосторонню угоду, яка стала основою для відносин між країнами. Це був фундаментальний документ, що визначив найважливіші зобов’язання обох сторін: відсутність територіальних претензій між обома країнами і гарантії взаємного захисту прав меншин. Справді, підписання цієї угоди було символічним актом для обох сторін: Будапешт продемонстрував міжнародній спільноті своє прагнення до побудови відносин із сусідами на принципах дружби і поваги, тимчасом як Київ ефективно вирішив питання щодо однієї з найбільших етнічних меншин, сподіваючись таким чином продемонструвати приклад для Криму та Буковини.
Державна фіскальна служба та правоохоронні органи мають розібратися з офшорами росіян, які володіють українськими підприємствами і потенційно загрожують економіці України. Про це заявив директор економічних програм Центру Разумкова Василь Юрчишин.
«Українській фіскальній службі й окремим правоохоронним органам потрібно дійсно чітко розібратися з власністю таких компаній для недопущення розбазарювання і виведення активів через різні механізми з економіки країни чи заподіяння шкоди економіці країни», — зазначив експерт.
Напередодні візиту президента України Петра Порошенка в Румунію Інститут світової політики підготував мемо щодо сигналів, які варто було б надіслати румунській владі та суспільству.
Співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова Олексій Мельник пояснив, чому досі важливо відмовитися від назви АТО і визнати натомість, що Росія є агресором, з яким Україна перебуває у стані війни.
Виконавчий директор Офісу зв’язку українських аналітичних центрів у Брюсселі Олена Пристайко прокоментувала у сюжеті телеканалу “Белсат ТВ” намір Європейської комісії запропонувати скасування візи для українців, незважаючи на результати голландського референдуму щодо асоціації Україна-ЄС.
За словами пані Пристайко, Україна готова до безвізового режиму, а мобільність громадян – важливий фактор для побудови демократичного суспільства. “Україна і ЄС знайдуть консенсусне рішення щодо референдуму в Нідерландах, щоб задовольнити інтереси громадян Нідерландів, України і інших країн ЄС”.
Побоювання щодо міграційної хвилі в ЄС є марними. “Україна не становить міграційну загрозу для ЄС,” – каже пані Пристайко. “Через війну на Сході в самій Україні зараз 1,5 млн. внутрішніх переселенців, які не кинулися до ЄС. Україна змогла самостійно вирішити цю проблему в межах власних кордонів.”
Коментар Альони Гетьманчук, директорки Інституту світової політики, для газети “День”.
Після референдуму в Нідерландах важливі, на мій погляд, кілька речей. По-перше, голландське «ні» створює чимало політичних і юридичних незручностей, але воно не «вбиває» Угоду про асоціацію з Україною як таку. Переважна частина тексту Угоди стосується компетенції ЄС, а не країн-членів, зокрема Нідерландів.
Для Європейського Союзу ця ситуація є прецедентом, їм доведеться думати, як з неї виходити, і переконана, що вони знайдуть вихід. Власне тому навіть багато з тих, хто голосував проти угоди стверджували, що Україні нема чого хвилюватись, оскільки торгівельна частина, тобто Глибока та всеосяжна зона вільної торгівлі — буде працювати все одно. Тому не треба голландський референдум перетворювати в Армагеддон української євроінтеграції.
Пост в блог на “Українській правді” директорки Інституту світової політики Альони Гетьманчук.
Після референдуму в Нідерландах найпопулярніше питання, яке ставлять мені особисто, чому саме голандці проголосовували проти. Звісно, можна довго говорити, що референдум був не зовсім про Україну, і вони голосували не проти України і навіть не проти Угоди, а проти ЄС чи власного уряду. Однак, треба чесно визнати, що під час кампанії голандським євроскептикам вдалось зробити цей референдум частково і про Україну, накручуючи месиджі, що “Україна – це війна” чи “Україна – це корупція”. І коли голандці голосували проти – вони частково голосували і проти тих чи інших речей, пов’язаних безпосередньо з Україною. Питання, чому вони голосували проти саме в контексті України дійсно важливе, щоб розуміти, над чим конкретно нам треба буде працювати в майбутньому.
Катерина Зарембо, заступниця директора Інституту світової політики, для Європейської правди.
Результат референдуму у Нідерландах особисто для мене виявився до певної міри сюрпризом: жодне соцопитування, проведене у Нідерландах щодо імовірного розподілу голосів «за» та «проти», не показувало розриву між двома таборами більше, ніж десяток відсотків. Імовірно, розрив у майже 30% стався через те, що певна кількість прибічників Угоди просто не пішла на референдум – або через меншу емоційну мобілізованість, або через намагання зменшити явку і у такий спосіб просто нівелювати результат референдуму.
“Завдяки референдуму українці вчергове переконалися, наскільки впливовою та активною може бути їхня діаспора за кордоном. Понад те, “голландська кампанія” стала першим прикладом успішною співпраці громадянського суспільства та представників влади. Співпраці, яка відбувалася не через канцелярсько-бюрократичні лабіринти, а практично в он-лайн режимі”.
Результати голосування свідчать, що щось кардинально не так насамперед у “Європейському королівстві”.
Здавалося б, відповідь на винесене у заголовок запитання лежить на поверхні: Україні та українцям. Але насправді ця відповідь така ж поверхова, як і невірна. Голландці вчора дали гучного ляпасу насамперед Брюсселю, власному уряду та європейській демократії як такій.